Анкета "Ставлення до школи"

Анкета "Ставлення до школи"

1. Що ти вважаєш найважливiшим у школi?
2. Який день тижня ти любиш бiльше всього?
3. Що в школi для тебе, крiм урокiв, найцiкавiше?
4. Який предмет для тебе найцiкавiший?
5. Якi твоi найулюбленiшi заняття?
6. Що в школi для тебе цiкаво?
7. Який урок ти не любиш бiльше всього? Чому?
8. Яким за успiшнiстю учнем ти хотiв би бути?
9. З ким би ти хотiв сидiти разом?
10 З ким би ти не хотiв би сидiти разом за партою?
11 Яке доручення хотiв би мати у класi?
12 До кого б ти звернувся у найскрутнiшу хвилину, подiлився б своїми таємницями?

Чи знаєте ви своїх дітей?

1. Чим особливо цікавиться ваша дитина?
2. Який улюблений предмет вашої дитини?
3. Хто є улюбленим вчителем вашої дитини?
4. Яку останню книгу прочитала ваша дитина?
5. В які ігри любить грати ваша дитина?
6. Де виконує домашні завдання ваша дитина?
7. З ким із учнів з класу дружить ваша дитина? Що знаєте ви про сім'ю її друзів?
8. Де, коли і як проводить свій час разом із друзями ваша дитина після занять у школі?
9. Які клуби, гуртки, секції відвідує ваша дитина?
10. Які телепередачі любить ваша дитина?
11. Як ви можете допомогти своїй дитині у навчанні?

Як підготувати дитину до читання?

Як підготувати дитину до читання?

Для багатьох вчителів і батьків вміння читати до першого класу є основним показником готовності дитини до школи. Але найчастіше такі вчителі і батьки займаються самообманом. Перевірка навичок читання при прийомі в школу проводиться зазвичай на коротких словах: з 3-4 букв. При «читанні» таких слів відбувається впізнавання їх, а не справжнє читання. Кожна дитина в такому віці знає, наприклад, як «виглядає» слово «мама», деякі інші, легкі для запам’ятовування слова.

Після півроку навчання в першому класі вчитель дивується: «Прийшов читаючий, а зараз сидить, гадає, що тут написано, або ледь розбирає слово по складах».

Така ситуація виникає в наслідок того, що дитину не готували до читання, а вчили запам’ятовувати написання деяких слів. Це затримує розвиток навичок читання.

Як підготувати дитину до читання?

Цей процес комплексний. Він включає:

-         розвиток фонематичного слуху;

-         розвиток артикуляції.

Артикуляційна гімнастика не менш важлива для дитини, ніж фонематичні вправи. А ще потрібно займатися розвитком зорового сприйняття та зорово-моторної координації. Якщо дитина функціонально готова до читання, вона сама почне читати. Якщо не готова, значить їй треба допомогти. Готувати до читання, а не вчити читати.

Навички читання – це і темп читання, і інтонування речень, і розуміння прочитаного. Поки навички не сформовані, не можна вимагати від дитини швидкого читання. Темп читання обмежений індивідуальними здібностями дитини. В кожної людини вони різні. Крім того, темп читання в основному перевіряється, коли учень читає вголос.

Дійсно, швидке читання – читання, яке потрібно людині в подальшому, - це читання «про себе». В наш час комп’ютеризації, коли потрібно сприйняти велику кількість інформації, читання «про себе» вимагає швидкості і розуміння прочитаного.

Якщо дитина на початку року читала зі швидкістю 20 слів за хвилину, а в кінці року – 40 слів. На скільки процентів збільшився темп читання? А інший учень у вересні  читав зі швидкістю 60 слів за хвилину, а у травні – 70 слів за хвилину. Його «швидкісний приріст» нижчий. Про що це свідчить? Про те, що у першої дитини темпи навчання вище. Цей показник дуже важливий, але він залежить від особливостей нервової системи людини.

Іноді дитина так спішить прочитати, що не звертає уваги на інтонацію, на зв'язок слів, на виразність читання. Вона ніби «захлинається», спішить здивувати однокласників, прочитати 120 слів за хвилину і навіть більше(!)

Потрібно, щоб дитина не губками перебирала швидко, а розуміла те, про що читає. Розуміння прочитаного – основний показник читання. А якщо ви хочете, щоб дитина навчилася красиво читати, вчіть її цього.

В третьому класі потрібно вчити дитину читати «про себе», а читання про себе, перш за все, потребує зняття артикуляції. Інакше воно не буде швидким.

Розвиток навичок читання – процес тривалий, пов'язаний з певним психофізіологічним механізмом розпізнання кожного знаку. Дитину потрібно вчити впізнавати букву – цілу, за її частиною, в сполученні з іншими буквами. Для цього можна придумати різні ігри. Вони стануть важливими для розвитку навичок читання. 

А технологія: «Погано пише – потрібно писати більше, погано читає – нехай читає більше» ні до чого хорошого не призведе.   

Ваша дитина підросла, а отже "підросли" її можливості. Тому вона потребує від вас більшої уваги.

Як успішно працювати над домашнім завданням?

Як успішно працювати над домашнім завданням?

1. Виховувати звичку виконувати домашнi завдання систематично.

2. Починати виконувати завдання можна вже через 1,5 - 2 години пiсля шкiльних занять. Оптимальний час — з 15.00 до 17.00.

3. Привчати дитину сiдати до роботи без нагадувань.

4. Навчити дитину користуватися годинником. Показати, як за годинником робити перерви (10 - 15 хв) для активного вiдпочинку i знову сiдати до роботи. Усе це дитина має виконувати незалежно вiд того, можете ви їй придiлити увагу чи нi.

5. Навчити дитину спочатку складати орiєнтовний план майбутнiх дiй, радитися з вами та обговорювати, як виконати завдання, а потiм самостiйно братися до роботи.

6. Навчити видiляти головне й другорядне, умiти зосередитись на головному.

7. Не забувати нагадувати учневi повторити правила, якi вивчали на уроках.

8. Виховувати у дитини самоконтроль, самоаналiз та самооцiнювання. Найпростiший спосiб — порiвняння сьогоднiшнього рiвня виконання з учорашнiм. Акцентувати увагу навiть на незначних перемогах, щоб дитина помiчала їх і намагалася досягати бiльших результатiв.

9. Не порiвнювати результати навчання своєї дитини з результатами iнших дiтей, а тiльки з її власними!

10. Не забувати вiдзначити стараннiсть дитини. Не створювати "хронiчний дефiцит похвал” через те, що дитина одержує нижчий бал замiсть очiкуваного високого.

11. На початку навчального року корисно контролювати, як дитина виконує домашнi завдання. Перевіряти, чи правильно вона зрозумiла пройдений матерiал. У І семестрi краще це робити щовечора, а у ІІ — контроль можна зменшити до 2 - 3 разiв на тиждень.

12. Перевiряти — не значить "робити замiсть”: нiколи не пiдказуйте дитинi готових рiшень.

Примiтка. Пам’ятайте, що телевiзор — ворог № 1 успiшного навчання. Не потрiбно вмикати його ранiше, нiж будугь виконанi усi завдання. Якщо дитина дивиться телевiзор пiд час денного вiдпочинку, то їй буде важко зосередитися. Бажано дозволяти дивитися тiльки дитячi передачi.

Формування у дитини емоційно - позитивного ставлення до навчання

Формування у дитини емоційно - позитивного ставлення до навчання

Інтерес до навчання може з'явитися у дитини лише, якщо з пер­шого дня дорослі створять умови для формування у неї прагнення пізнавати, а також почуття обов'язку, відповідальності тощо.

 Важливе значення у формуванні у дітей цінностей і мотивів мають запитання дорослих. Якщо  одразу після повернення малюка зі школи бабуся насам­перед запитує: «Чим вас сьогодні годували?», дитина, не бажаючи того, поставить навчання на друге місце.

Коли батьки маленького учня запитують: «Ти відповідав сьо­годні?»; «Які оцінки одержав?»; «Тебе похвалила вчителька?», то у дитини, відповідно, формується інтерес до оцінки, похвали, а не до навчальної праці. З такою мотивацією перші невдачі у неї викли­чуть негативне ставлення до школи, оскільки школа не змогла за­довольнити її амбіцій. Отже, першими і найголовнішими запитан­нями батьків, які хочуть сформувати у дитини інтерес до навчання, мають бути: «Що ви сьогодні вчили на уроках?»; «Що ти нового          ді­знався?»; «Щонайбільше сподобалося?»; «А що виявилося склад­ним?» тощо. Такі бесіди поставлять на перше місце навчальну ді­яльність як найважливішу в школі.

Як відомо, ключем до будь-якого виду навчання є читання. Що ж робити у разі, коли дитина не хоче читати? Жоден учень не зможе залюбки робити те, що завдає йому неприємностей. Що робити, аби у дитини не виникла відраза до читання? З цьо­го приводу можна дати батькам кілька найпростіших порад.

o       Не сварити за погане читання, а навпаки, захоплюватися ним, хвалити малюка за те, що сьогодні він прочитав краще, ніж учора.

o       Просити малюка читати щодня не тому, що він погано це ро­бить, а тому, що вам дуже приємно його слухати, що, мовляв, у вас краще виходить приготування вечері, коли він читає вам на кухні.

o       Під час читання корисно зупинити дитину, висловити свої вра­ження від прочитаного. Цим ви вносите у процес читання емо­ційно привабливий момент діалогу, допомагаєте зрозуміти текст і водночас даєте дитині можливість відпочити.

o       Не слід забувати, що дітям читати ще важко, і тому недоцільно змушувати читати одразу весь текст.

o       Якщо дитина не хоче читати, то не потрібно змушувати її роби­ти це більш, ніж п'ять хвилин поспіль. Краще поділити завдан­ня на невеличкі частини, між якими давати можливість відпо­чити. У такому разі дитина не перевантажується домашнім за­вданням і має можливість виконати його досконало та якісно.

Усі перелічені прийоми рекомендується використовувати з пер­ших днів навчання, адже виправляти негативне ставлення ди­тини до школи, яке вже склалося, значно важче, ніж сформува­ти позитивне.

Найтиповішими причинами зниження інтересу у дітей до на­вчання є:

•  завищені вимоги батьків;

•  неадекватне оцінювання діяльності, догани в сім'ї та школі;

•  часті конфлікти з приводу навчання дитини.

Великі надії щодо своєї дитини є природними: всі батьки бажа­ють, щоб їхня дитина вчилася тільки на «відмінно», тим більше що й здібності має, і до школи добре підготовлена. Помилкою є те, що багато хто з батьків намагається навіяти дітям свої неабиякі споді­вання: «Я в школі була відмінницею, тато вчився відмінно, і ти по­винен бути відмінником!» Що приховує у собі така помилка?

Слід пам'ятати, що самі тальки здібності та знання ще не гаран­тують шкільних успіхів. У дитини можуть бути не виховані праце­любність, уміння переборювати труднощі — навчання даватиметь­ся їй нелегко.

На фоні навіяних учневі великих сподівань будь-який бал, нижчий за «10», змусить її зненавидіти навчання, опустити ру­ки, адже сприйматиметься як несправедливе покарання: «Я працю­вав, старався, мені „9" поставили». Такий настрій заважає дитині поступово підвищувати успішність, тому що вона зорієнтована тіль­ки на негативний успіх, якого чекають її батьки.

Друга типова причина зниження інтересу до школи в молод­ших школярів зумовлена тим, що багато батьків мають неправиль­не уявлення про можливості дітей цього віку і схильні надто висо­ко оцінювати успіхи своєї дитини. Те, що одна й та сама робота вдо­ма викликає захоплення, а в класі оцінюється «задовільно», звісно позначається на ставленні до школи. Дитина дуже швидко робить висновок, що вчитель навмисне занижує їй оцінки, що до неї неспра­ведливо ставляться в школі, її не люблять... Таким чином, батьки самі виробляють у дітей негативне ставлення до школи замість то­го, щоб своєчасно дізнатися про критерії оцінювання роботи учнів і скоригувати свої вимоги з вимогами педагога.  

Часті конфлікти з приводу шкільних невдач чи домашніх за­вдань не тільки завдають невиправної шкоди взаєморозумінню в сім'ї, не лише привчають дитину до сварок, псують її характер, не­гативно впливають на нервово-психічне здоров'я малюка, а й безпо­середньо позначаються на навчальній діяльності.

По-перше, навчання, що стало причиною домашніх сварок, втра­чає привабливість в очах дитини; по-друге, страх перед невдачею (до­корами, погрозами, покараннями) різко знижує вірогідність успі­ху в навчальній роботі. Конфлікти з приводу домашніх завдань     ви­никають, якщо:

•   дитина зволікає з виконанням домашніх завдань: «Дві години йому можна довбати, що час сідати за уроки, а він і вухом не ве­де»;

•   невиправдано великі витрати часу на виконання домашніх за­вдань: «Годинами сидить, чим завгодно займається — тільки не уроками»;

•   незадовільна якість виконання завдань: «По сто разів змушую переписувати, й умовляю, і караю, а все робить будь-як. Йому бракує старанності».

Цих конфліктів можна уникнути, якщо відразу встановити час початку виконання домашніх завдань і будь-що дотримуватися йо­го. Тоді замість того, щоб боротися з невдоволеною дитиною і підко­ряти її собі, дорослий може навіть виступати на її боці, разом із нею «підкорятися часові», розуміти дитину, співчувати їй, змушеній та­кого чудового дня йти не на прогулянку, а вчити уроки.

Унаслідок такої зміни позицій стосунки батьків і дитини поміт­но поліпшаться, адже дитину розуміють, їй співчувають, просто ні­чим не можуть допомогти — вона сама призначила цей час! А голов­не — дотримання такого режиму занять протягом місяця допомагає виробити відповідне психологічне ставлення до часу: готовність до занять, яка виявляється в тому, що ігрова діяльність гальмується, а пізнавальні процеси активізуються.

Значні витрати часу на виконання домашніх завдань пов'язані з тим, що молодші учні ще не вміють зосереджено працювати, час­то відволікаються, виконують багато зайвої роботи. Але якщо в цьо­му віці не привчити дитину економити свій час, працювати на повну силу, то в майбутньому, коли обсяг домашніх завдань зросте, вико­нати їх буде просто неможливо. А щоб увага відволікалася якнайменше, необхідно організувати дитині постійне місце для занять — без ілюстрованих календарів, картинок і листівок під склом та іграшок на столі. Краще, щоб во­на не сиділа біля вікна, з якого добре видно, як у дворі граються  то­вариші.

Обов'язковою умовою стосунків у системі «батьки — дитина» є взаємна повага й довіра. Дорослим варто бачити в дитині самобут­ню особистість, а не об'єкт виховних дій, шанобливо ставитися до неї, розвивати в собі вміння підійти до дитини з позитивною    наста­новою.

Батьківський комітет. Навіщо він потрібен?

Батьківський комітет. Навіщо він потрібен?

— Хто з вас погодиться брати участь в роботі батьківського комітету? — без особливої надії питає вчителька.

І батьки опускають очі. Нікому з них не хочеться брати на себе зайві обов'язки. А тим часом вони позбавляють себе і важливого права — права активно впливати на життя школи.

Ось що думають про участь батьків у шкільному житті самі педагоги .

Попри бажання вчителя здаватися неупередженим, усіх батьків він розподіляє на три категорії: ті, які активно допомагають, байдужі, агресивно налаштовані. Перші — помічники — украй необхідні в житті будь-якого класу. Учитель їм довіряє і схильний уважно ставитися до їхніх проблем. Такі батьки у разі, якщо в дитини виникають труднощі, завжди спроможні обговорити їх відкрито і не соромлячись, розраховуючи на розуміння і дружню допомогу.

Другі — байдужі — їхнє ставлення незрозумілі, тому швидше щодо них виникає недовір'я: невідомо, чого від них чекати в критичну хвилину.

Третіх — агресивних — уникають усіма можливими способами. їм рідко неформально йдуть назустріч і намагаються не заглиблюватися в їх труднощі та проблеми; будь-яка спроба спілкування з ними для вчителя є важкою та небезпечною.

Навіть якщо з навчанням у дитини все гаразд, часто необхідно поговорити про неї з людиною, яка спостерігає її у невідомих вам ситуаціях. Учитель може розповісти вам цікаві подробиці життя дитини, якісь факти, що залишились поза вашою увагою. Для цього вчителеві потрібно витратити додатковий, неробочий час, але для вас він його не пошкодує, якщо ви неодноразово відгукувалися на його прохання про допомогу, коли більше не було до кого звернутися. Тому допомагайте школі. Шукайте спосіб допомогти вчителеві в організації класного життя, в ремонті приміщення, в придбанні посібників, ніколи за жодних обставин не ігноруйте суботників. Справді, нема кому в школі мити вікна, окрім учителів і дітей. І вчителі це робити не повинні. Вони просто воліють працювати та навчати дітей в чистих класах, а на технічний персонал школі вже з років десять як не виділяють необхідних коштів. Категорична заява батька «Це мене не обходить!» — завжди дуже образлива для вчителя. Вона демонструє ваше нешанобливе ставлення до нього. Ви не можете опуститися до миття підлоги й вікон, а він повинен це робити? Але ж це не входить у коло його обов'язків. Ви грубо вказуєте йому його місце на соціальному щаблі у сфері обслуговування? Будь ласка, але й учитель теж пам'ятатиме: ви його не поважаєте.

Отже, чому вам варто хоч би час від часу брати участь у роботі батьківського комітету? Для того щоб налагодити гарні стосунки з учителем? Так, і це дійсно важливо. Але це ще не все.

Що може батьківський комітет?

1.    Подбати про безпеку в школі. Зібрати гроші на встановлення системи відеоспостереження, на зарплату охоронцеві або гар­деробникові в «закритому» гардеробі тощо.

2.    Контролювати збирання і витрачання «шкільних грошей». Члени батьківського комітету можуть відкрити власний раху­нок та самостійно знімати з нього гроші, витрачаючи на шкіль­ні потреби за рішенням батьківських зборів. Багато батьків не хочуть йти в батьківський комітет саме тому, що бояться під­озр щодо «нецільового використання» коштів або «здирства» грошей. Але такі підозри ніколи не виникнуть, якщо батьки бачитимуть результати своїх вкладень — нові фіранки в класі, абонемент до Ермітажу для всього класу, новорічні подарун­ки для дітей, що вибрані з любов'ю і вмінням. Наприклад, в одній школі батьківський комітет придбав дівчаткам на 8 Бе­резня в подарунок набори іграшок, серед яких були нарядні корони. Того дня всі дівчатка ходили школою «королева­ми». Пізніше одна з мам розповідала, що і в кімнаті її дочки, і в домах її однокласниць ці корони лежать на видному місці — як пам'ять про те свято.

Дівчатка часто вбиралися в них, щоб почуватися «справжніми принцесами». Звичайно ж, їхні батьки теж були дуже задоволені. Немає нічого простішого, ніж скаржитися на постійне вимагання грошей. Узяти грошові питання в свої руки і поклопотатися про те, щоб гроші, що сплачені батьками, поверталися до їхніх же дітей, — важче, але набагато ефективніше.

Якщо ж ви припускаєте, що адміністрація школи витрачає гроші «на особисті потреби» або застосовує заходи щодо тих, хто не хоче робити «добровільних внесків», ви можете звернутися в Комітет з освіти, скориставшись «гарячою лінією». Телефон можна дізнатися в довідковій службі або в телефонному довіднику. Вам не доведеться називати своє прізвище, від вас вимагатиметь­ся тільки номер школи та опис ситуації, що склалася.

3. Допомагаючи вчителеві проводити дитячі свята, організовувати для дітей цікаві екскурсії та виїзди за місто, батьки сприяють тому, щоб клас був дружним, не розподілявся на ворожі групи.

4. Від батьків залежить вибір додаткових занять, які проводитимуться в школі. На прохання батьків адміністрація школи
може запросити педагога, який організує театральну студію, займатиметься з дітьми додатково бальними танцями, спортивною боротьбою або поглибленим вивченням іноземної мови.

Такі заняття, можливо, не завжди будуть платними. Школа також може організувати виїзди дітей в басейн або в облад­нану спортивну залу для занять тенісом. Зазвичай все, що потрібне, — це небагато ініціативи.

5.    Батьки можуть багато що зробити для того, щоб клас був затишним, щоб дітям у ньому було зручно навчатися.

6.    Батьки мають стежити за харчуванням, яке діти одержу­ють в школі, і за необхідності висувають вимоги до адміні­страції школи, районного відділу освіти і в Комітет з осві­ти. Наприклад, у Санкт-Петербурзі заборонені до прода­жу в шкільних буфетах чупа-чупси, чіпси, солодкі газовані напої. Тобто, якщо батькам не вдалося знайти взаєморозу­міння з адміністрацією школи, ви можете шукати союзників в Управлінні соціального харчування.

7.    Батьки повинні негайно звертати увагу адміністрації школи на випадки крадіжки, здирства, залякування та інші кримінальні явища в середовищі дітей.

Такі випадки необхідно припиняти відразу ж і жорстко — це допоможе не тільки жертвам малолітнього злочинця, але і йому самому.

8. Батьки також можуть вплинути на атмосферу, що склалася в класі. Як приклад наведу розповідь мами однієї першокласниці.«Це було напередодні випускного свята.
Шефи подарували класу красиві книги. На жаль, книг на всіх не вистачило, і було вирішено, що їх вручатимуть тільки кращим учням. У моєї дочки були всі шанси одержати одну з цих премій, але коли я почула це, я пройнялася обуренням.

Як же так, одні діти підуть щасливими, а решта понесуть із собою страшне горе? Адже важливим є не подарунок, відчуття того, що тебе не забули, не обділили. І для поганих учнів це більшою мірою важливо, ніж для хороших. Адже хороші і без цього знають, що вони хороші. При цьому я злякалася й за власну дочку. Що, як вона побачить, що вона одержала пода­рунок, а інші діти не одержали, і буде в душі зловтішатися, а може, навіть дражнити цих дітей? Словом, я взяла гроші із «загальної каси», поїхала і придбала ще книжок, щоб виста­чило усім. Мені довелося витратити на пошук книг чимало часу, але я знаю, що ніхто з наших учнів не пішов з останнього уроку в 1-му класі скривдженим».

Звісно, все це — додаткова робота. Але це робота в ім'я бла­гополуччя наших дітей. І до речі, ваша дитина зможе пишатися результатами вашої праці, ви дасте їй найважливіші уроки серйоз­ного і відповідального ставлення до справи.

Їй буде приємно думати і говорити: «Це вікно вимила моя мама. Цю екскурсію організував мій тато». Заради цього варто згаяти час і докласти зусиль.

«Навчається тато за Васю весь рік ...» або звідки беруть свій початок шкільні проблеми?

Пошук витоків шкільних проблем у дітей, потрібно починати з аналізу того, наскільки готовим до школи пішов дитина в перший клас. Якщо дитина фізично і психологічно здорова, то він легко впорається з труднощами. Треба дуже добре розуміти, що готовність до школи не міряється лише вмінням читати, рахувати і трохи говорити по-англійськи, а має на увазі під собою набагато більш складний комплекс умінь і навичок, що дозволяють дитині відносно спокійно пристосуватися до шкільного життя. Давайте зупинимося на такому важливому моменті, як спілкування. Якщо школяр вміє будувати своє спілкування з однокласниками, з учителем, він завжди готовий перепитати, якщо йому щось незрозуміло, він уміє попросити про допомогу, він легко спілкується з людьми, багато проблем у нього в навчанні просто не виникнуть. Пригадується такий випадок. Звернулися до мене з приводу порушеної стану одного першокласника. Він відволікався на уроках, постійно був у якихось бурхливих емоціях, не міг зосередиться на навчальному завданні. Вчитель і батьки ніяк не могли зрозуміти, що з ним відбувається. У ході бесіди з ним ми зуміли з'ясувати причину, яку сам хлопчик і сформулював: «Ви знаєте, Лариса Миколаївна, я зараз тільки зрозумів, що зі мною відбувається: до мене ставляться як до лідера, а я не вмію ним бути, і взагалі я мрію вчитися десь в звичайній школі, краще у бабусі в селі, де немає таких вимог, і є багато друзів ». Після того, як проблема була виявлена, цій дитині вдалося допомогти, і все у нього налагодилося. Звичайно, коли дитина знаходить своє місце в класі, багато страхів і тривог просто не виникають. Адже уявіть, яке навантаження на психіку школяра виникає у відкинутої дитини при відповідях біля дошки, під час піддражнювання на перервах. Якщо дитині вчасно не допомогти, стан емоційної напруги, висока тривожність можуть тривати роками, що неминуче позначиться на результатах не тільки усних відповідей, але і контрольних робіт, іспитів. Дуже часто не вміють спілкуватися діти, яких цьому не навчили в сім'ї, зайняті батьки не дають дитині тепла і любові в достатній кількості, і вона звикає бути як би у відчуженні від інших, завжди трохи в стороні. Дослідження психологів показали, що наприклад, в лікарнях частіше підходять до тих дітей, хто частіше посміхається, більш відкритих й веселих. Такі і в педагогів будуть в улюбленцях, а значить, вони будуть відчувати себе більш впевнено і будуть більш зосереджені на поясненні нового матеріалу. Навчитися спілкування дитина може і в рольових іграх, в які з захватом грають діти старшого дошкільного віку. А якщо дитина просиділа цей час біля комп'ютера або не ходив у садок, значить йому доведеться цього вчитися в школі, паралельно з розумінням азів наук. Крім того, бувають вроджені особливості, за яких діти поводяться соромливо, або схильні до всіляких страхів або настроєні дуже агресивно. Психологічна готовність  - це також моральна і емоційно-вольова готовність. Якщо дитина привчена до порядку, кожна річ у неї знає своє місце, вона організована, відповідальна, самостійна, любить вчитися, значить ще одне коло проблем не виникне в її шкільному житті. Можу навести такий приклад. У дівчинки, починаючи з п'ятого класу стали наростати проблеми, вона досить ліниво ставилася до навчання, могла не вивчити урок, все, що їй подобалося, це тільки вбиратися. Мама розповіла, що вдома постіль вона не прибирає, обідає в ліжку, дивлячись телевізор, в кімнаті безлад, ніяких обов'язків по будинку дочка не виконує. Спочатку мама думала, що балуючи дочку, вона проявляє свою любов. І тільки коли вже сформувалися стійкі риси характеру, що заважають вчитися і працювати, вона почала бити на сполох. Ну, а хто ж прийде вдруге з чарівною паличкою і перетворить доньку в працелюбну, акуратну і люблячу читати книжки дівчинку? А вона від природи була зовсім не дурна. Ось так батьки самі, не замислюючись про наслідки, формують у своєї дитини характер, не дозволяє йому домагатися гарних результатів у навчанні.

І нарешті, готовність до школи передбачає і власне інтелектуальну готовність. Добре, якщо дитина прийшла до школи з сформованими найпростішими розумовими операціями - аналіз, узагальнення, міркування, з мовною готовністю - великий запас слів, уміння розповідати, відповідати на запитання. А далі треба стежити за тим, як він засвоює програму. Наведу приклади з практики. Дівчинка в першому класі насилу засвоювала програму з математики, до кінця року вона просто впала в депресію і відмовлялася займатися і танцями, і музикою. Або хлопчик-другокласник, який не вміє виконувати завдання, почав замислюватися про самогубство. Інший при аналогічних проблемах часто плакав і вирішив, що він закінчений дурень. Ще один хлопчик, який має проблеми зі здоров'ям, дуже сильно втомлювався і не міг встигати в навчанні нарівні з усіма. Батьки цих дітей вчасно звернулися за допомогою і всі ці історії закінчилися добре. Батьки повинні знати одну особливість дітей цього віку. За теорією Е. Еріксона у віці 6-10 років дитина обов'язково повинна відчути, що вона успішний, що у неї все виходить, що вона розуміє і навчається цілком на рівні інших. Якщо таке почуття не сформується в початковій школі, підростаюча людина буде мати потім проблеми з упевненістю в собі і самооцінкою.

Буває так, що в початковій школі проблеми не спливають, якщо рівень програми дитині під силу, але в середній школі при ускладненні вимог можуть початися проблеми, якщо школяр не навчився розуміти текст, не навчився його структурувати, через це не може його зв'язно переказати. До кінця навчання в початковій школі дитина повинна вміти планувати свою діяльність, оцінювати її результат, у нього має бути сформовано логічне, понятійне, теоретичне мислення, зачатки абстрактно-логічного.

Сучасне навчання вже не будується тільки на пам'яті, зубріння і роботі за зразком і шаблоном. Потрібно вміти аналізувати, співставляти, прогнозувати, міркувати, доводити, творчо мислити. Крім того, працювати з великими обсягами інформації, справлятися з інформаційним стресом, вміти шукати інформацію. Сучасне життя вимагає від людини швидкого переключення уваги, швидкої і точної реакції на стимули зовнішнього світу. Сучасна дитина може сидіти в декількох чатах одночасно, відстукуючи скорочені обривки слів, при цьому слухаючи музику і дивлячись телевізор, можливо, при цьому буде шукати в інтернеті матеріал для доповіді або перевіряти правильність виконання домашнього вправи в Word. І багато вчених вже б'ють тривогу, що від такого способу життя у дитини формується поверховість. Мало, хто вдумливо читає або розмірковує над отриманими відомостями. Велике значення має оволодіння мовою як інструментом пізнання і мислення. Навіть грамотність, багато в чому визначається мисленням дитини. Часом заняття з репетитором не дають помітних поліпшень, а наприклад, розвиваючі заняття російською мовою спільно з учителем-словесником і психологом, як показує досвід, призводять до значного прогресу не тільки в мові, але і з інших предметів. Одним словом, у школяра повинен бути добре розвинений розумовий апарат і повинна бути міцна нервова система.

Звичайно, при таких вимогах батьки не завжди можуть самостійно допомогти своїй дитині. Заочно важко щось радити, але деякі речі батьки повинні знати, щоб не допускати помилок. Наприклад, батькам корисно знати, які відхилення спостерігаються у сучасних дітей. Дуже часто став зустрічатися діагноз «гіперактивність з порушенням уваги». Такі діти дуже непосидючі, не можуть зосередитися на уроці, заважають і задираються до сусідів по парті. Є проблема, що позначається терміном ММД - мінімальні мозкові дисфункції. У нормі мозок утримує увагу приблизно 20-30 хвилин, потім йде невеликий відпочинок 5-7 хвилин, після чого увагу знову включається, а у дитини з ММД активну увагу зберігається лише 5-7 хвилин, а потім йде відпочинок іноді до півгодини. Природно, матеріал уроку буде не засвоєний, якщо мозок дитини знаходиться в неактивному стані більшу частину уроку. Нейропсихологи вважають, що до 70% сучасних дітей мають ті чи інші нейропсихологічні проблеми, тобто проблеми, пов'язані з несформованістю тих чи інших мозкових структур. Такі діти відчувають труднощі у вивченні математики, в грамотному листі і осмисленому читанні. Зазвичай такі діти непосидючі, подовгу зависають над домашніми завданнями, не можуть займатися нецікавим справою. Точний діагноз може поставити тільки лікар, але тим не менше батьки повинні знати, що, можливо, вони пред'являють своїй дитині непосильні вимоги. Повільність, ліворукість, порушення емоційно-вольової сфери - все це може створювати проблеми в навчанні, але при правильно організованій допомоги фахівців багато труднощі можна нівелювати. Багато батьків активно беруть участь в процесі приготування уроків, але не завжди роблять це грамотно. Не буде результативним сидіння поруч зі своїм чадом, підказування йому у вирішенні завдань або написанні творів, а то й просто виконання уроків замість нього або підсовування розв'язника. Поставити йому свою голову або сидіти з ним на уроках ви не зможете. Для ефективної допомоги корисно знати, що люди відрізняються за способом сприйняття інформації. Є так звані ГЛЯДАЧІ. Їм краще вдається запам'ятовувати зорову інформацію, зазвичай вони досягають успіху в орфографії і в математиці, люблять порядок на столі і в портфелі, обожнюють вирішувати головоломки і чудово грають у відеоігри, їх письмові роботи відрізняються красою і акуратністю. А ось складно говорити і грати в галасливі ігри з товаришами вони не дуже люблять. Це добре виходить у СЛУХАЧІВ. А також розмовляти по телефону, повторювати слогани реклам, співати пісні, розповідати про свої почуття, бути заводієм в іграх. Їхні роботи не відрізняються акуратністю, але цілком прийнятні. Їм краще вдаються усні предмети, вони беруть участь з задоволенням у різних громадських справах. У них прекрасна слухова пам'ять, вони легко запам'ятовують нові незнайомі слова. Найважче вчитися діячів. Їх стихія - руху, відчуття. Вони обожнюють спорт, танці, рухливі ігри, але їм важко запам'ятовувати те, що бачать і чують, а адже це лежить в основі шкільного уроку. Абстрактним знанням вони протиставляють практичні, де глядачам необхідно користуватися картками для запам'ятовування таблиці множення, формул, правил орфографії, дат історичних подій або наукових термінів. Необхідно виділяти різними чорнилом будь-які частини записів, підкреслюючи або обводячи в гурток різні назви. При підготовці до усних предметів при читанні тексту необхідно коротко записувати важливі думки чи малювати у вигляді значків, схем ...

СЛУХАЧУ необхідно частіше й уважніше, по складах промовляючи слова, перевіряти свої письмові роботи, тому що він не помічає помилок при листі. Все, що читає, необхідно проговорювати вголос, незрозумілі місця постаратися пояснити своїми словами, тут якраз може стати в нагоді допомогу батьків. Уроки можна робити під акомпанемент тихій і спокійній музики, проте телевізор і рок-музика неприпустимі - будуть занадто відволікати. Необхідно усно по кілька разів повторювати пройдений матеріал, скласти щось на зразок пісні, лічилки, вірші, слова яких будуть містити важливу інформацію, або записати навчальний матеріал на магнітофон, щоб прослуховувати його перед сном, поки збирає портфель. Час для уроків має бути суворо визначено.

ДІЯЧУ найважче вчитися, тому що він від природи схильний до неорганізованості. Він забуває записати домашнє завдання, принести зошити, підручники, пропускає повз вуха усні вказівки вчителя. Йому необхідно, щоб хтось - вчитель, друг, сусід по парті - кожен раз перевіряв, чи все він виконав з написаного. Для занять вдома місце має бути подалі від джерел шуму, від улюблених іграшок, де ніхто і ніщо не буде його відволікати. Для запам'ятовування матеріалу можна ходити, робити нахили, пересувати якісь предмети при правильних відповідях, використовувати магнітні букви і цифри або вирізані з картону при підготовці уроків з математики та російської мови. Необхідно частіше робити перерви, розділяти роботу на невеликі частини.

Для ілюстрації наведу приклад з практики. Одного разу до мене звернулися батьки п'ятикласниці, у якої стали виявлятися труднощі з основних предметів. Вчителі почали наполягати на тому, щоб вона кинула басейн, заняття гімнастикою і гурток з в'язання гачком. Після діагностики виявилося, що дівчинка яскраво виражений ДІЯЧ. І все, від чого її хотіли усунути, щоб засадити за підручники, було її улюбленою справою. Вона з жахом уявляла, що від цього доведеться відмовитися. Добре, що мама сама була педагогом і з розумінням поставилася до особливостей дочки. Адже що виходить? На догоду успіхам у навчанні, досить примарним, не факт, що тут її чекали відчутні успіхи, вона повинна була просто погубити свій розвиток як особистості. А в спорті у неї були значні досягнення. Коли мама вирішила, що психологічне благополуччя доньки важливіше гордості за хороші оцінки дочки, дівчинка була так вдячна, що з незвичайним завзяттям взялася за навчання, і з урахуванням рекомендацій зуміла підтягнути всі свої хвости, і стати ударницею. Які ще конкретні прийоми ефективного навчання можуть застосовувати батьки вдома? Фахівці відзначають, що успішність з тих чи інших предметів визначається різною активністю півкуль. Щоб їх активізувати й гармонізувати при заняттях навчальною діяльністю, корисно зробити вправу «перехресна ходьба». Дитина може трохи походити по кімнаті, високо піднімаючи коліна і при цьому торкаючись коліна протилежною рукою, тобто піднімаючи ліву ногу, стосуватися коліна правою рукою і навпаки. 3-4 хвилин такої ходьби достатньо, щоб мозок готовий був до роботи.

Для нарощування функціональної активності мозку і боротьби з перевтомою фахівці Школи швидкого читання Олега Андрєєва рекомендують протягом 5 хвилин розглядати різнокольорові квадратики розміром 5х5 см, нарізані з паперу різноманітних квітів. Споглядання різних кольорів стимулює різні зони мозку і допомагають налаштуватися на роботу. Необхідно знати, що найбільша активізація пам'яті спостерігається з 10 до 12 години ранку, в проміжок від 15 до 17 годин і після 20 годин. Щоб краще розуміти текст навчіть свою дитину правильно читати. Спочатку вона повинна прочитати параграф, щоб зрозуміти головні думки тексту, а після їх структуризації можна починати читати вдумливіше, щоб укласти все в пам'яті і обов'язково переказати вголос. Інакше, буває так, що дитина запевняє, що вона усе вивчила, усе знає, а приносить зі школи оцінку набагато нижче очікуваною. Чому? А тому, що вона вивчила матеріал на рівні впізнавання, а його осмисленою переробки та відтворення не сталося, ось все і вивітрилося з голови, відповідаючи. Тому так важливо текст обов'язково зрозуміти і відтворити, спробувати відповісти на різні питання по вивченої теми. Якщо якісь основні думки тексту записати у вигляді плану або представити як зручну схему, то запам'ятовування підкріпиться ще й додатковим включенням рухової пам'яті. Тоді матеріал буде засвоєний глибоко і міцно.

Інші різні прийоми активізації навчальної діяльності описані в численних книгах з розвитку дітей, так що ознайомитися з ними може будь-який зацікавлений батько. Багато розумні поради саме для вашого конкретного дитини можуть підказати і фахівці - педагоги, психологи, логопеди. Тільки треба йти до них з готовністю прислухатися до рекомендацій.

Якщо батьки зуміють грамотно допомогти дитині вчитися, то зможуть зробити навчання своїх дітей радісним і успішним процесом, а не джерелом негативних емоцій і сімейних скандалів.