Вчимося робити уроки

Весь день з'їдають уроки. Вони, немов хижаки, позбавляють малюків улюблених ігор, спілкування з друзями, прогулянок з близькими людь­ми. Поступово отруюючи дитяче життя, домашні завдання, врешті-решт, стають важкою повинністю, майже покаранням. А це вже небезпечно, адже від розпачу лише один крок до небажання вчитися.

Звідси висновок: витрата учнем непомірне великої кількості часу на приготування уроків — сигнал неблагополуччя — явище ненормальне і неприпустиме.

То як бути з часом?

Які причини тривалого, невідступного, розпачливого і безпомічно­го сидіння за виконанням домашнього завдання?

Спробую відповісти на ці запитання.

Чітке встановлення часу для занять

Посадити малюка за уроки... Хто з вас не знає, що часто це досить копіткий і тривалий процес. Тому з перших днів навчання дайте відчути маленькому школярику: яка б не була надворі погода, яка б цікава пере­дача не йшла по телебаченню, які б приємні гості не прийшли з візи­том — уроки мають бути зроблені і зроблені добре.

Тут дуже важливо виробити звичку до ретельності занять, тобто чітко встановити час для їх виконання і починати роботу завжди в один і той самий час. Малюк має твердо засвоїти: відступити від цього правила можна лише через якісь надзвичайні обставини.

Погодьтеся, якщо ми хочемо привчити дитину мити шию або чисти­ти зуби, щоранку день за днем невблаганно змушуватимемо її це робити доти, поки процедура не стане звичкою. Навряд чи ми відкладемо умивання на зручний для дитини час і, звичайно, завжди зуміємо напо­лягти на своєму.

Але куди зникає батьківська непохитність, коли справа стосується уроків?

Люблячі мами і тата найчастіше втрачають свою владу і підкоряють­ся синові чи доньці, бажання яких стають головними. Зателефонували — і можна півгодини побалакати з другом, показують цікаві мультфіль­ми — ще на трішечки відкладемо заняття, друзі кличуть на вулицю (гу­ляти ж потрібно!) — і батьки дозволяють перенести уроки «на потім».

Що ж виходить? Сумна картина. Малюк береться до роботи пізно, до того ж утомлений, сильно збуджений, розсіяний і у стані «цейтноту». Добре, якщо він встигне хоч як-небудь виконати уроки на завтра, щоб прийти в школу ледь підготовленим.

Хочете знати, до чого призводить подібне поводження з домашнім зав­данням? Будь ласка: виховує в школяра ставлення до уроків, як до справи другорядної, посередньої. То чи варто дивуватися, якщо незабаром у пер­шокласника виникнуть невдачі у такій «незначній» справі як навчання.

Повага до розумової праці

Безумовно, правильно роблять ті батьки, які з перших шкільних днів дають зрозуміти дітям: уроки за своєю важливістю знаходяться на одно­му рівні із найсерйознішими і найважчими дорослими заняттями, що потребують зосередженості. Не треба приховувати своєї поваги до ро­зумової праці першокласника, а навпаки, намагайтеся всіляко демонст­рувати її. Повірте, дитина зуміє гідно оцінити це.

Якщо раніше у малюка не було справ, котрі дорослі не могли б перервати або зовсім скасувати за власним розсудом, то тепер він навчається; йому не можна заважати працювати, не можна турбувати без потреби, не можна шуміти. Тому телевізор вимкнений або його дивляться в іншій кімнаті, при­глушивши звук, ходять тихо, розмовляють неголосно. Будьте певні: навіть страшенний пустун і «непосида» стане менше вертіти головою, підхоплюва­тися і відволікатися, якщо переконається в повазі до його розумової праці.

Сталість робочого місця

Хтось може заявити: «Яка різниця, де учню готувати уроки? Аби було

зручно сидіти і ніхто не чинив перешкод, ось і все». Виявляється, різниця є.

Справа в тому, що у будь-якої людини (а в дитини тим більше), ви­робляється установка не тільки на певний час, але і на певне місце для роботи. Коли вона зміцнилася, буває достатньо сісти за звичний стіл, як виникає бажання швидше взятися до роботи.

Тому правильно роблять у тих сім'ях, де на початку навчання ку­пують не тільки необхідні шкільні речі, але й письмовий стіл із поли­цею для книжок. Якщо житлові умови цього не дозволяють, треба виділити дитині якесь постійне місце, щоб вона могла завжди тримати там книги і зошити, не перекладаючи їх туди-сюди залежно від потреб домашніх.

Як облаштувати робоче місце школяра

Письмовий стіл краще поставити далі від батареї парового опален­ня, але не зовсім далеко від вікна. Не під кватиркою, але так, щоб її мож­на було час від часу тримати відчиненою. Адже свіже повітря необхідне для розумової праці.

Дуже важливо правильно підібрати стіл і стілець. Якщо дитина суту­литься — затримується її інтелектуальний розвиток, тому що крово­носні судини передавлені і мозок недоодержує кисню. Крім того, суту­ла постава погіршує настрій, створює передумови до депресії. До того ж, згорблена людина просто некрасива. У Японії, наприклад, із сутули­ми навіть не вітаються, вважаючи їх нечемними.

Намагайтеся, щоб світло від лампи падало на письмовий стіл зліва, тоді ручка не відкидатиме тіні.

А за уроки садовити малюка треба не голодним, але щоб він і не переїв.

Включення в роботу

Зізнайтеся чесно, чи із задоволенням ви займаєтеся важкою, необ­хідною, але не занадто захоплюючою справою? Звичайно, ні. І най­важчим виявляється початок — період включення у роботу. Змуси­ти себе взятися за неї, а потім виконувати з повною віддачею непро­сто навіть дорослому. Ми відтягуємо час, знаходимо якісь, нібито потрібні, справи, аби віддалити неминуче заняття, і тільки накопи­чуємо внутрішнє роздратування. А потім, уже взявшись до роботи, витрачаємо сили: не стільки на неї, скільки на подолання свого не­вдоволення. Проте, усім прекрасно відомо, поступово роздратуван­ня згасає. Ми втягуємося у справу і вона проходить без примушування, без насильства над собою, найчастіше навіть з цікавістю: нуд­не стає захоплюючим.

Подібне відбувається і з дітьми. Початковий період роботи для них важкий і неприємний, а вольових ресурсів у малюків значно менше, ніж у дорослих.

Тому включення в роботу — це та стадія виконання домашнього завдання, яка вимагає серйозної уваги батьків із перших місяців шкільно­го життя дитини.

Подивіться, як ваші діти беруться за уроки, скільки часу проходить із моменту сідання за стіл до тієї хвилини, коли справді починається робо­та. Мабуть, хвилин п'ятнадцять, а буває і набагато більше.

Чому? Дитина відволікається. Звичайно в маленького школяра існує кілька приводів для відволікання.

Один із них, на перший погляд, діловий. Спочатку треба знайти по­трібний підручник чи зошит, потім заточити олівець. Раптом виявляєть­ся, що в ручці скінчилася паста, а лінійку залишив у класі. Потім з'ясо­вується, що завдання з математики забув, треба подзвонити товаришу. Час йде, а робота не почалася.

Буває і так, що малюк зовсім не виявляє ніяких зовнішніх ознак діяльності, а просто сидить, дивлячись у підручник. Можливо, він міркує над розв'язанням важкої задачі? Швидше за все, просто не вклю­чився в роботу, або мріє про щось приємне, або байдуже дивиться в одну точку.

Третій привід — гра. Навіть всівшись готувати уроки, малюк лег­ко може загратися, побачивши на столі олов'яного солдатика, який залишився з учорашнього дня, деталі конструктора, іграшкову ма­шинку.

При цьому в гру малюк втягується непомітно для самого себе. Спо­чатку треба було відсунути солдатика, щоб він не заважав відкрити зо­шит. Солдатик упав. Хотів підняти його, але на очі потрапила машинка. Миттєво виникла думка: посадити солдатика в машинку. У результаті заняття скінчилися, почалася гра.

У будь-якому із цих випадків процес включення в роботу перери­вається і щоразу доводиться починати наново. Якщо часті відключен­ня стають звичайною справою, готування уроків так і не виходить із початкової стадії і перетворюється в щоденні ненависні, але неминучі тортури.

Чи можна позбавити маленького трудівника страждань? Звісно!

Створіть звичку — «пусковий механізм», відпрацюйте незмінний порядок підготовки до виконання домашніх завдань. Перед заняттями приберіть зі столу все зайве і приготуйте тільки необхідне для роботи. Визначте постійне місце для кожного предмета. Домовтеся: усі до­поміжні речі, якими доведеться користуватися (лінійку, гумку, олівець та інші дрібниці) — класти праворуч від себе. Підручники і зошити — ліворуч. Те, що сьогодні вже не знадобиться, одразу вкладати в порт­фель, якщо це потрібно наступного дня в школі, або прибирати в чітко визначене місце: ящик столу, на поличку. І так щодня.

Спробуйте. Правила прості, але вони обов'язково допоможуть швид­кому переключенню уваги дитини від інших занять - їжі, гри, читання — до навчальної діяльності.

Тривалість безупинної роботи

Не поспішайте засмучуватися. Виявляється, тривалість безупинної роботи в цьому віці — дуже важлива обставина. Недарма шкільне на­вчання передбачає десять-п'ятнадцять хвилин перерви після кожних со­рока або сорока п'яти хвилин занять.

Що ж відбувається, коли напруження більш тривале? Першокласник просто перестає засвоювати матеріал. А справа тут не в його бажаннях, а в його можливостях. Малюк дуже хотітиме виконати вимогу мами або тата, він може сумлінно сидіти і дивитися в книгу, намагаючись запам'ятати правило, і нічого не вивчити. Він може старанно переписувати вправу і робити при цьому усе більше помилок.

Чому? У шести-семирічних дітей ще недостатньо сформована довіль­на пам'ять, здатність до тривалого зосередження і до розумової напруги. Малюку обов'язково потрібний відпочинок. І не просто перепочинок, а розминка з рухами. Причому в домашніх умовах втома звичайно настає швидше, ніж на уроці. Адже в класі види роботи постійно змінюються, відбувається взаємодія між вчителем і учнями, виникають динамічні паузи... Вдома ж дитина залишаєть­ся наодинці з книгою і зошитом. Отже, і перерви в домашній роботі треба робити частіше. Тридцять хвилин зосередженості — п'ятнад­цять відпочинку.

«Як бути з часом? Як його планувати?» — запитаєте ви. Здібна са­мостійна дитина готує уроки швидко. Проте і вона має трудитися в пер­шому класі мінімум півтори години, у другому — дві, а в третьому — три години вдома.

Можливості дитини

Але, безумовно, потрібно враховувати можливості малюка, його особливості і ступінь труднощів завдання. В одних дітей вже через двад­цять хвилин роботи помітно збільшується кількість помилок, вони ста­ють неуважними. Це значить, що спочатку їм варто робити перерви частіше, через кожні двадцять хвилин, і потроху збільшувати безпе­рервність роботи, додаючи три-п'ять хвилин. В інших малюків висна­ження настає ще швидше, але не в усіх видах роботи однаково. Припус­тимо, нелегко дається читання, і вже після десяти-п'ятнадцяти хвилин можна побачити ознаки втоми: букви плутаються, слово ніяк не скла­дається, язик «заплітається»... Що стосується математики, праці, малю­вання, малюк може із задоволенням працювати і тридцять хвилин, зовсім не нервуючи і не дратуючись.

Що ж робити турботливій мамі в цьому випадку? Звичайно, по-різному дозувати час роботи. Читання припиняти раніше, ніж настане втома і буквар почне викликати негативне почуття. У малюванні зовсім не робити перерви, тому що там, де дитина відчуває задоволення, сто­млюється вона не скоро.

І ще кілька порад, як раціональніше розподілити час уроків. Якщо малюк швидко втомлюється, нехай починає зі складнішого; якщо ви­тривалий — із легкого. Вірші вчити в будь-якому випадку краще на­прикінці заняття. Бажано через годину-півтори прочитати вивчене напам'ять або навіть переписати від руки, щоб розвивалася моторна пам'ять.

Якщо не розв'язується задачка, не засмучуйтеся: нерозв'язане най­краще розвиває мислення. Груба помилка — робити щось за дитину. Міркуванням, малюнком, схемою, маніпуляціями з предметами спро­буйте наштовхнути її на правильну думку, підведіть до правильної відповіді.

Підтримуйте свого малюка, не забувайте про його можливості. Май­те на увазі, що дитина майже завжди хоче виконати ваші вимоги! Її відмо­ва, негативна реакція, як правило, викликана неможливістю їх виконання.

Темп діяльності

Ще одну дуже важливу річ необхідно враховувати батькам при вико­нанні їхньою дитиною домашнього завдання: темп діяльності.

Ви, звичайно, помічали: ті самі операції за умови однакового рівня підготовки різні діти роблять з різною швидкістю. Що робити мамі, якщо син повільно пише, повільно відкриває зошит і закриває книжку, якщо в нього значні проміжки між окремими діями? Звичайно до­машні виснажують бідолаху даремно: чим більше підганяють, тим сильніше він нервується; частіше помиляється, знову і знову пере­робляє вправи. Втома стрімко накопичується, а швидкість роботи неухильно сповільнюється.

Вихід простий: треба терміново вчити малюка свідомо контролюва­ти темп своєї діяльності. Починати найкраще з таких завдань, які він сам може оцінити, де кінцевий результат очевидний, наприклад, із письма, малювання або праці. Головне, щоб робота поділялася на частини, тоді кожний етап піддається критичному аналізу. Під час письма на початку навчального року зручно контролювати рядок, далі фразу або абзац. У малюванні — зображення окремих предметів або початковий начерк, ескіз, штрихування.

Але перш ніж задати малюку потрібний темп, неодмінно точно ви­значте його можливості. Інакше можна поставити нездійсненне завдан­ня і отримати зворотний результат.

Замість досягнення успіху малюк втратить віру в себе, його дії ста­нуть хаотичними, нецілеспрямованими.

Давайте проаналізуємо повсякденне заняття першокласника. Дити­на сіла писати палички. Робить вона це повільно, але зовсім не тому, що лінується. Вона просто боїться помилитися, тому всю увагу звертає на правильність роботи й керувати швидкістю не може. Справді, завдання перед малюком поставлене важке:

• потрібно дотримуватися відстані між паличками, їх однакового, заданого зразком розміру;

• потрібно не випускати з поля зору орієнтири — горизонтальні і вертикальні лінії зошита;

• потрібно «малювати» палички не сильно, якщо надавити — папір рветься, але і не слабко — зовсім нічого не видно.

Бачите, скільки різних цілей, скільки усього доводиться контролюва­ти дитині. А дії до автоматизму ще не доведені. Як же вчинити мамі, яка сидить поруч і прекрасно розуміє, що за такої швидкості на писання паличок піде весь час, відведений на уроки? Треба навчати дитину кон­тролювати свої дії в часі.

Як підготувати дитину до читання

Як підготувати дитину до читання?

Цей процес комплексний. Він включає:

-         розвиток фонематичного слуху;

-         розвиток артикуляції.

Артикуляційна гімнастика не менш важлива для дитини, ніж фонематичні вправи. А ще потрібно займатися розвитком зорового сприйняття та зорово-моторної координації. Якщо дитина функціонально готова до читання, вона сама почне читати. Якщо не готова, значить їй треба допомогти. Готувати до читання, а не вчити читати.

Навички читання – це і темп читання, і інтонування речень, і розуміння прочитаного. Поки навички не сформовані, не можна вимагати від дитини швидкого читання. Темп читання обмежений індивідуальними здібностями дитини. В кожної людини вони різні. Крім того, темп читання в основному перевіряється, коли учень читає вголос.

Дійсно, швидке читання – читання, яке потрібно людині в подальшому, - це читання «про себе». В наш час комп’ютеризації, коли потрібно сприйняти велику кількість інформації, читання «про себе» вимагає швидкості і розуміння прочитаного.

Якщо дитина на початку року читала зі швидкістю 20 слів за хвилину, а в кінці року – 40 слів. На скільки процентів збільшився темп читання? А інший учень у вересні  читав зі швидкістю 60 слів за хвилину, а у травні – 70 слів за хвилину. Його «швидкісний приріст» нижчий. Про що це свідчить? Про те, що у першої дитини темпи навчання вище. Цей показник дуже важливий, але він залежить від особливостей нервової системи людини.

Іноді дитина так спішить прочитати, що не звертає уваги на інтонацію, на зв'язок слів, на виразність читання. Вона ніби «захлинається», спішить здивувати однокласників, прочитати 120 слів за хвилину і навіть більше(!)

Потрібно, щоб дитина не губками перебирала швидко, а розуміла те, про що читає. Розуміння прочитаного – основний показник читання. А якщо ви хочете, щоб дитина навчилася красиво читати, вчіть її цього.

В третьому класі потрібно вчити дитину читати «про себе», а читання про себе, перш за все, потребує зняття артикуляції. Інакше воно не буде швидким.

Розвиток навичок читання – процес тривалий, пов'язаний з певним психофізіологічним механізмом розпізнання кожного знаку. Дитину потрібно вчити впізнавати букву – цілу, за її частиною, в сполученні з іншими буквами. Для цього можна придумати різні ігри. Вони стануть важливими для розвитку навичок читання. 

А технологія: «Погано пише – потрібно писати більше, погано читає – нехай читає більше» ні до чого хорошого не призведе.   

Ваша дитина підросла, а отже "підросли" її можливості. Тому вона потребує від вас більшої уваги.

Де вчити уроки?

Де вчити уроки?
Виконуючи домашнє завдання, школярі проводять за письмовим столом чимало часу  І дуже важливо зробити так, щоб робочий простір вашої дитини було правильно організовано, адже від цього залежить не тільки успішність, але й здоров'я учня.

БАГАТО батьків вважають за краще розміщувати письмовий стіл поряд з вікном, щоб поверхня столу була добре освітлена. Проте ставити стіл впритул до вікна не варто - відстань не повинна бути менше 25 см. Інакше світло від вікна буде відбиватися від стільниці, а це може зіпсувати зір дитини. Краще розташувати стіл так, щоб світло падало на робочу поверхню зліва. Купуйте дитині спеціальну підставку для підручників. Коли книга лежить на столі, відстань від очей до верхніх і нижніх рядків різне, через це дуже напружуються очі. Відстань від очей дитини до книги повинно бути не менше 30 сантиметрів.

Стілець, на якому буде сидіти ваша дитина, обов'язково повинен підходити йому по росту. Посадіть школяра на стілець перед столом. Якщо лікоть опущеної прямої руки нижче столу на 5-6 сантиметрів, школяру буде зручно і комфортно. Слідкуйте за тим, щоб ступні дитини діставали до підлоги. Якщо стілець дуже високий, можна використовувати спеціальну підставку для ніг. Нижня частина спини учня обов'язково повинна притискатися до спинки стільця - це дає необхідну підтримку хребту.

Що стосується комп'ютера, який вже міцно увійшов в ужиток сучасних школярів, розмістіть його так, щоб відстань від монітора до очей дитини було не менше 70 см. Якщо розміри вашого письмового столу не дозволяють виконати цю вимогу, варто перенести комп'ютер на окремий столик або купити спеціальний стіл з висувається підставкою для клавіатури. Тоді дитина, працюючи за комп'ютером, знаходитиметься на потрібній відстані від екрану. Якщо дітей двоє, краще мати два невеликих письмових столи, ніж один великий, за володіння яким неминуча постійна боротьба і на якому змішувалися б книги, зошити, підручники. Столи можна поставити обличчям один до одного або впритул. Але і в тому і в іншому випадку краще відгородити робочий простір кожної дитини легкою перегородкою або вузької книжковою полицею.

тести для дошколяриків

Чи хоче дитина йти до школи?

Тест

Насамперед дізнайтеся, чи хоче ваша дитина йти до школи.

Зверніть­ся до неї зі словами: «Якби хтось став за тебе говорити, погодилася б чи ні з цими словами?»

1. Коли я піду до школи, у мене з'явиться багато нових друзів.

2. Мені цікаво, які в нас будуть уроки.

3. Думаю, що буду запрошувати на свій день народження увесь клас.

4. Мені хотілося б, щоб урок тривав довше, ніж перерва.

5. Цікаво, що в школі пропонують на сніданок?

6. Коли я піду до школи, то буду гарно вчитися.

7. Найкраще в шкільному житті — це канікули.

8. Мені здається, у школі більше цікавого, ніж у дитячому садку.

9. Мені хочеться в школу, тому що діти з мого будинку вже навча­ються.

10. Якби мені дозволили, я б пішла учитися торік.

Усього позитивних відповідей...

Обведіть номери висловлювань, із якими ваш малюк погодиться, а потім порахуйте кількість позитивних відповідей.

Сума 1—3 бали — ваша дитина вважає, що непогано живе і без школи. У цьому випадку вам слід замислитися над причинами такої думки.

Сума 4—8 балів — так, у школу хочеться, але в основному вона мріє поки що про нові ігри і друзів.

Сума 9—10 балів — вам не варто тривожитися. Добре, якщо ваша дитина збереже таке ставлення до школи на найближчі десять-одинад­цять років

Що він знає про школу?

Тест

 Визначте, що знає про школу ваш малюк. Адже вже першого вересня в нього виникне багато запитань і складних ситуацій. Для вас ці дитячі тривоги здаватимуться дрібницями, а для нього найважчими зав­даннями. Будьте завбачливі і допоможіть дитині заздалегідь. Отже, вихід із майбутнього скрутного становища.

Запитайте малюка:

1. Як звертаються до вчительки?

2. Як привернути до себе увагу, якщо потрібно про щось запитати?

3. Що сказати, якщо потрібно вийти в туалет?

4. Що таке урок?

5. Як дізнаються, що пора починати урок?

6. Що таке перерва?

7. Для чого потрібна перерва?

8. Як називається стіл, за яким діти пишуть?

9. На чому пише вчитель, коли пояснює завдання?

10. Що таке оцінка?

11. Які оцінки гарні, а які погані?

12. Що таке шкільний щоденник?

13-У класі вчаться діти одного віку чи різного?

14. Що таке канікули?

Важливо, щоб дитина відповіла принципово правильно, можна і без уточнень.

Порівняйте її відповіді з правильними:

1. На ім'я і по батькові, на Ви.

2. Мовчки підняти руку, так, щоб її було видно.

3. Підняти руку і сказати: «Вибачите, можна вийти?»

4. Це той час, протягом якого діти вчаться чогось нового: слухають пояснення вчителя і відповіді учнів, роблять вправи і не виходять із класу.

5. Дзвенить дзвоник, коридори порожніють, діти біжать у класи.

6. Перерва — це проміжок часу між уроками.

7. Перерва потрібна для того, щоб діти могли вийти з класу, відпочи­ти, пограти, поснідати.

8. Парта.

9. Вчитель пише на дошці.

10. Оцінка — це цифра, якою оцінюють успіхи: правильно або неправильно, добре або погано учень виконав завдання.

11. Щоденник — це такий зошит, куди вписується розклад уроків, діти записують домашнє завдання, а учитель виставляє оцінки.

        12. В одному класі вчаться звичайно діти одного віку, одного року народження.

13. Канікули — це перерва в навчанні на кілька днів, а також на все літо; після літніх канікул діти йдуть у наступний клас.

Якщо дитина відповіла правильно:

— на 13—14 запитань — у шкільних правилах для неї не буде неспо­діванок;

— на 7—10 запитань — непогано, але можна поговорити або почи­тати про школу;

— на 4—6 запитань — необхідно докладніше поговорити про шкільні правила і повернутися до гри;

— на 1—3 запитання — а чи ходили ви самі в школу? Пограйте в ту саму гру, придумавши нові запитання, і попросіть бути вчителем кого-небудь із знайомих.

Організація класних батьківських зборів

Спілкування з батьками "важких учнів"

Іноді вчителю досить нелегко спілкуватися з батьками «важких» учнів, які були викликані до школи. Батьки в такому випадку можуть займати оборонну або наступальну позиції, користуючись при цьому такими аргументами: «Ми зайняті на роботі, тому в нас немає часу для того, щоб виховувати свою дитину», «Ми випробували всі засоби, але нічого не виходить», або «Школа винна в тому, що наша дитина така невихована».
Іноді ж батьки хочуть отримати допомогу:
«Дитина нас не слухає, порадьте, що робити?»
Пропонуємо вправи для побудови конструктивної розмови з батьками.
Вправа «Нейтралізація»
Мета. Поліпшення взаємодії з батьками, які демонструють наступальну або безпорадну позиції.
Вчителю потрібно дати «опір» емоційному впливу співрозмовника. Для цього потрібно емоційно не включатися в розмову, намагайтеся бути психологічно незалежним від неї, підтримувати в собі спокійний нейтралітет.
У першому випадку вчитель повинен мовчки вислухати батьків, залишаючись при цьому спокійним і чемним. У другому – зробити вигляд, що уважно слухає свого співрозмовника, вставляючи в ході розмови нейтральні фрази типу: «Заспокойтеся», «Я вас уважно слухаю»,
«Я вас розумію».
Відчувши нейтральну позицію, емоції батьків потроху почнуть згасати. Потім вони заспокояться, у них почне формуватися психологічна готовність до конструктивної розмови з вчителем.
Вправа «Рівність»
Мета. Організація рівноправної взаємодії з батьками.
Одним з ефективних засобів залучення батьків до співробітництва є наголошення на їх значимості в цьому процесі.
Позитивний психологічний контакт
Взаємодія
• На допомогу класному керівнику у спілкуванні вчителя з батьками учня виникає швидко, якщо вчитель дає можливість зрозуміти батькам, що він симпатизує учню, бачить його позитивні риси.
Коли батьки зрозуміють, що вчитель турбується про їхню дитину, тоді вони не будуть вдаватися до «психологічного захисту» і виявлять готовність до співробітництва з вчителем.
Вправа «Взаємодія»
Мета. Організація спільної виховної діяльності.
• Обговорюйте проблему, а не риси характеру учня. Вчитель має пояснити батькам, чому їхній син (дочка) погано вчиться, порушує поведінку та що робити, щоб покращити ситуацію. Наприклад, дитина погано вчиться, тому що має проблеми з деяких шкільних предметів. Потрібно «підтягннути» його з цих предметів.
• Враховуйте особисті інтереси батьків. Найбільш ефективною дією з боку вчителя є визнання права батьків на особисте життя.
• Не висувайте генетику на перший план. Деякі вчителі висловлюють таку думку: «Цей учень неспроможний добре навчатися, тому що в нього батьки ... (алкоголіки, у в’язниці тощо.). Дійсно, вплив спадкових особливостей та умов, у яких живе дитина в сім’ї, є досить значним, але не вирішальним.
Завдання для батьків: програти кожну із запропонованих вправ, розподіливши ролі «батьків», «вчителя». Експертам (вчителям) оцінити успішність за поданими критеріями:
• Чи вдалося запобігти протистоянню та конфронтації?
• Чи вдалося втриматися від взаємних нарікань та образ?
• Чи вдалося сформулювали проблему виховання, яку батьки зрозуміли і з якою погодилися?
• Чи запланували спільні дії з вирішення виховної проблеми.

ЛЕКЦІЯ «ДИТЯЧА АГРЕСІЯ»

Тема лекції - складна і серйозна. Це тема прояву жорстокості та аг­ресії з боку дорослих та дітей. На жаль, ці явища живуть серед нас. То ж доцільно розглянути що собою являє агресія, і як ми, дорослі, можемо допомогти дітям її здолати.

Агресія у більш-менш розвиненому суспільстві завжди знаходиться під контролем, та контроль цей буде ефективним настільки, наскільки розвинутим у суспільстві є опір агресії. Що таке агресія? Агресія - це поведінка, яка спричиняє шкоду предмету або предметам, людині або

групі людей.                           .                         .

Форми прояву агресії бувають фізичні (побиття) і вербальні (порушення прав іншої людини без фізичного втручання). У психології розрізняють два види агресій: інструментальну і ворожу. Інструментальна агресія ви­являється людиною для досягнення певної мети. Вона найчастіше зу­стрічається у молодших дітей («Хочу забрати іграшку, книжку і т.д»). У старших найчастіше проявляється ворожа агресія, спрямована на те, щоб спричинити людині біль.

Дуже часто агресію, її прояви плутають із настирністю, наполег­ливістю. Як Ви вважаєте, це рівнозначні якості? Що Вас більше тішить у власній дитині - наполегливість чи агресивність? Безумовно, наполег­ливість. Ця якість, порівняно з агресивністю, має соціально прийнятні форми, оскільки не дозволяє образ, знущань. Рівень агресивності дітей змінюється у більшому або меншому розмірі залежно від ситуації, але іноді агресивність набуває сталих форм.

Причин для такої поведінки безліч: становище дитини У колективі, ставлення до неї однолітків, взаємини з вчителями тощо,

Стійка агресивність деяких дітей виявляється у тому, що вони інакше, ніж інші, розуміють іноді поведінку оточуючих, інтерпретують її як во­рожу. До агресії більше схильні хлопчики. Вона належить до чоловічого стереотипу, який культивується в сім'ї, у засобах масової інформації.

Так само, як і вчителеві, педагогічний такт потрібен будь-якому бать­кові, кожній матері, адже він передбачає вміння обережно доторкнутися до духовного стану людини.

Часто причиною дитячої агресії стають сімейні ситуації.

Агресивна поведінка членів сім'ї у повсякденних життєвих ситуаціях: крики, лайки, приниження один одного, взаємні докори та образи.

Ось дані анкетування, яке було проведене серед учнів 2-4 класів.

На питання: «Хто тебе більше сварить - тато чи мама?_ - отримані такі відповіді.

(Вчитель демонструє заповнену таблицю.)

	181'0	Мама
2 клас	... %	... %
3 клас	... %	... %
4 клас	... %	... %

А на питання: «хто частіше карає?» - такі ... (Демонструє аналогічну таблицю.)

Стосовно дітей педагогічний такт повинен бути більш витонченим, оскільки за силою, за тривожністю вражень, за чистотою і красою вольо­вого напруження, як сказав А. Макаренко: « ... дитяче життя є незрівнянно, багатшим, ніж життя дорослих». У чому ж цей такт виявляється?

В умінні говорити з дітьми так, щоб наше слово їх не вражало, не принижувало не ображало.

На жаль, із грубим, нечуйним ставленням дорослих до дітей ми зу­стрічаємося у багатьох сім'ях.

Чому ж батьки, оберігаючи дітей від інфекційних, застудних захво­рювань так жорстко ставляться до стану їхньої нервової системи?

Психологи вважають, що дитина виявляє агресивність у повсякден­ному житті у декілька разів частіше там, де агресію дорослих вона бачила (бачить) щоденно, і де агресія стала нормою ЇЇ життя.

Найчастіше справа не лише в тому, що дорослі не усвідомлюють роз­мірів шкоди, яку їхня грубість завдає здоров'ю і вихованню характеру дитини, але й у тому, що їм не вистачає витримки, а тому безтактовне образливе слово стає огидною звичною манерою навчати дітей розуму. Грубі слова і нескінченні окрики - погані вихователі. Зачіпаючи само­любство, принижуючи людську гідність, вони лише ускладнюють стосунки між дорослими і дітьми в сім'ї, викликають відповідну реакцію _ грубість, внутрішній опір вимогам дорослих, а отже, нові конфлікти, які  ще більше розхитують нервову систему і у дітей, і у дорослих, затьма­рюють життя і одних, і інших.

Непослідовність батьків у навчанні дітей правил поведінки не сприяє формуванню у дітей морального стрижня: сьогодні батькам зручно гово­рити так, і вони нав'язують цю лінію поведінки дітям, на завтра їм зручно говорити інакше, і це «інакше» знову нав’язують дітям. Це призводить до розгубленості, озлоблення, агресії стосовно батьків та інших людей.

У вихованні можна виділити два важливі фактори" які позитивно чи негативно впливають на формування дитячої агресивності, - прихиль­ність і неприйняття. 

Здолати агресивність у дитини допомагає прихильність, яка у своєму арсеналі використовує вміння слухати, тепле спілкування, добре слово, лагідний погляд.       .

Неприйняття навпаки стимулює дитячу агресивність. Воно характе­ризується байдужістю, відстороненням від спілкування, нетерпимістю і владністю, ворожістю за фактом існування дитини.

Через це виникає питання: чому діти стають «нервовими», В яких дітей найчастіше трапляються неврологічні розлади, що цьому сприяє? Порушення у нервово-психічній сфері можуть з'явитися у дітей з най­різноманітніших причин, однак невроз - це завжди наслідок психічної травми, зумовленої переляком, страхом, психотравмуючими ситуаціями і такими, що виникають в результаті погіршення міжособистісних сто­сунків (сварки, розлучення, алкоголізм батьків, хвороби, смерть близьких, жорстоке, несправедливе поводження з дітьми).

Ці психічні травми можуть бути гострими і такими, що викликають сильне емоційне потрясіння, переляк, або хронічними, тобто такими, що діють упродовж тривалого часу. Однак, для того, щоб усі перелічені психотравмуючі фактори призвели до невротичних розладів, необхідні ще й певні обставини.

Для одних дітей, коли вони мають справу з подібними ситуаціями, це минає без наслідків, а для інших - ні. Як правило, виникненню не­врозу сприяють особливості особистості дитини, які створюють певну схильність до невротичного реагування. Найчастіше «зриваються» дуже вразливі діти, а також невпевнені в собі, ослаблені, такі, що часто хворіють, тривожні.

Молодший шкільний вік характеризується підвищеною вразливістю через кризи 7 і 11 років, що йому притаманні.

У вихованні дитини дуже важливими є почуття батьків до дитини і дитини до батьків. Це два боки однієї медалі. Способи покарання, якщо про них взагалі потрібно говорити, - досить несуттєві деталі. Головне ­це любов мами і тата до своєї дитини, їхня відданість їй, бажання для неї лише добра і щастя.

(Вчитель наводить дані анкетування у 2-4 класах щодо того, до кого з чле­нів сім'ї діти звертаються за порадою і підтримкою - до мами, до тата, до бабусі, до дідуся, до сестри, до брата, до тітки, до дядька  тощо.)

Щоб дати відповідь на будь-яке питання, що стосується виховання, необхідно детально вивчити життя сім'ї, подихати Ії повітрям. Однак, можна дати деякі поради, які будуть корисними для кожної сім'ї, де хо­чуть і намагаються покінчити з образливими викриками, лайкою.

Спробуйте деякий час не говорити з дитиною одразу після провини.

Просто скажіть: «Завтра (згодом) все обговоримо в,

Очікування розмови схвилює дитину, змусить замислитися над своїм вчинком. І у батьків за цей час мине перший сполох гніву, і згодом роз­мова набуде вже зовсім іншого, дійсно виховного тону, характеру і за­барвлення.

Вмійте обрати належне місце для серйозної розмови, оскільки роз­мова на ходу, біля порогу не лишає у душі дитини бажаного сліду.

Зауваження дітям, які зроблені Їм Вами у присутності інших дітей (товаришів, однокласників), також не чинять бажаного педагогічного впливу.

І взагалі, чи завжди за провину необхідно сварити, робити різкі за­уваження? Адже способи висловити невдоволення можуть бути найріз­номанітнішими, і діти краще сприймають ті з них, де дорослі виявляють більше тактовності.

Безтактовна, неделікатна поведінка батьків, у чому б вона не вияв­лялася, ніколи не викличе у дітей бажання стати кращими, щось краще зробити. Образливі глузування, прізвиська, ляпаси, нескінченні заборони, прагнення всупереч справедливості настояти на своїй вимозі, необду­маній, необґрунтованій, - все це лише озлоблює дітей. Підростаючи, вони все частіше починають платити батькам тією самою монетою.

АНКЕТА ДЛЯ БАТЬКІВ «ЯК ВИ СПІЛКУЄТЕСЯ З ДИТИНОЮ?»

· Скільки часу (приблизно) Ви проводите у спілкуванні з дитиною:

  - упродовж дня                                      .

  - упродовж тижня ___ _

- У бесідах, розмовах_________________

- у спільній праці ___________________

  - в кіно, театрі, бібліотеці _ _

  - на прогулянках (у лісі, на річці)                  .

· Чи існують інші види спілкування? Зазначте їх.

____________________________________________________________

· Чи вважаєте Ви весь цей час достатнім для виховання Вашої дитини? Чому?

__________________________________

· Чи впевнені ВИ, що правильно розумієте особливості розвитку своєї дитини?

__________________________________________________________________

Чи спіткають Вас труднощі у вихованні дитини? Які? Як Ви їх до­лаєте?

________________________________________________________________

АНКЕТУВАННЯ ЗА ТЕМОЮ «МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ В СІМ'Ї»

 Анкета для батьків

· Які позитивні якості Ви хочете виховувати у своєї дитини?

----------------------------------------

· За що хвалите, за що караєте?

-----------------------------------------------------------

· Як заохочуєте, як караєте?

--------------------------------------------------------------------

· Які якості характеру дитини Вам подобаються, а які - ні?

---------------------------------------------------------------------------------------

· Чим захоплюється Ваша дитина, яка справа в неї є улюбленою?

--------------------------------------------------------------------

Анкета для дітей

· Які якості твого характеру подобаються батькам?

---------------------------------------------------------------

· За що тебе хвалять, за що сварять і карають?

-----------------------------------------------------------------------

· Як тебе заохочують, за що? ЯК тебе називають, за що?

--------------------------------------------------------------------------------

· Які якості твого характеру батькам не подобаються?

-------------------------------------------------------------------------------

· Що ти любиш робити? Якою є твоя улюблена справа?

-------------------------------------------------------------------------------

АНКЕТА ДЛЯ ДІТЕЙ «МОЇ ДОМАШНІ ЗАВДАННЯ»

·  Чи є у тебе вдома спеціальне місце, де ти постійно виконуєш домашні завдання? (Підкресли.)

-Так;

- ні.

· Як довго ти виконуєш домашні завдання? (Підкресли.)

 - 1 годину;

- 2 години;

- 3 години й більше.

·  З якими предметами ти легко впоруєшся самостійно? (Назви ці пред­мети.)

______

---------------------------------------------------------------------------

·  Які предмети даються тобі найважче? (Назви їх.)

--------------------------------------------------------------------

·  Якщо під час виконання домашніх завдань у тебе виникають труд­нощі, чи допомагають тобі батьки їх здолати? (Підкресли.)

-Taк;

- ні.

· Як поводяться батьки, коли ти повертаєшся із школи з незадовільною оцінкою?

-------------------------------------------------------------------

· Чи трапляється, що ти не виконуєш домашні завдання взагалі?

-------------------------------------------------------------------------------

ТЕСТ «ЯКІ ВИ БАТЬКИ?»

·  Чи вважаєте ВИ, що у Вашій сім'ї є взаєморозуміння з дітьми?

·  Чи ведуть Ваші діти з Вами задушевні бесіди, чи радяться з особистих питань?

·  Чи цікавляться діти Вашою роботою?

· Чи знаєте Ви друзів своїх дітей?

· Чи бувають друзі Вашої дитини у Вас вдома?

· Чи беруть Ваші діти разом із Вами участь у господарських справах?

· Чи є у Вас із дітьми спільні справи, захоплення?

· ЧИ беруть діти участь у підготовці до сімейних свят?

· Чи бажають діти, щоб під час дитячих свят Ви були разом із ними?

· Чи відвідуєте Ви разом із дітьми театри, виставки, концерти?

· Чи обговорюєте Ви з дітьми телепередачі, прочитані книги?

· Чи берете разом із дітьми участь в екскурсіях, походах, прогу­лянках?

· Чи віддаєте Ви перевагу відпочинку (проведенню вільного часу) з дітьми?

Ключ до тесту.

Виставте собі по два бали за кожну позитивну відповідь; по одному балу - за відповідь «іноді», негативна відповідь оцінюється О балів.

Підрахуйте бали. Якщо у Вас більше, ніж 20 балів, то у стосунках з дітьми у Вас все гаразд.

Якщо Ви набрали від 10 до 20 балів, то стосунки з дітьми у Вас за­довільні, проте недостатні, однобічні. Поміркуйте, що можна й потрібно змінити.

У випадку, коли результат становить менше 10 балів, можна стверджу­вати, що контакт із дітьми У Вас неналагоджений. 

АНКЕТА ДЛЯ УЧНІВ «Я І МОЯ СІМ'Я»

·   Хто є головою вашої сім'ї?

·  Чим ти найбільше засмучуєш батьків?

·  Чим ти їх тішиш?

·  З ким із членів сім'ї у тебе найдружніші стосунки?

·  Кому ти можеш довірити свої таємниці?

·  Чи все про тебе знають батьки?

·  Як батьки карають тебе?

·  Чи вважаєш ти, що твої батьки строгі і справедливі?

·  Якщо тобі погано, то кому із членів сім'ї ти першому розповіси про свої негаразди?    .

·  Чи розуміють тебе тато й мама?

·  Що б ти волів змінити у своїй сім'ї?

ТЕСТ ДЛЯ БАТЬКІВ «СТИЛІ І МЕТОДИ ВИХОВАННЯ ДИТИНИ В СІМ'Ї»

Шановні матусі й-татусі! Перед Вами - зразки ситуацій, які часто трапляються житті Вашої дитини. Дайте варіанти відповіді на кожну із наведених ситуацій.

· Ваша дитина любить пустувати, клопоту з нею достатньо - іноді повертається додому зі синцем, іноді - у розірваній сорочці.

а) Ви запитуєте, що трапилося, у разі потреби, прикладаєте компрес, допомагаєте зашити сорочку. (3 бали)

б) Надаєте дитині допомогу, при цьому постійно вселяєте в неї переконання у тому, що це добром не скінчиться. (О балів)

в) Поводитеся так, ніби нічого не трапилося, надаєте дитині змогу самій владнати непорозуміння. (5 балів)

 • У Вашої дитини є друзі, та вони не слухаються своїх батьків, на Вашу думку, вони погано виховані ...

а) Ви бесідуєте з їхніми батьками і просите їх звернути увагу на поведінку їхніх дітей. (2 бали)

б) Ви запрошуєте цих дітей до себе додому, намагаєтесь позитивно вплинути на них. (5 балів)

в) Ви пояснюєте своїй дитині, що такі друзі - їй не друзі. (О балів)

· Ваша дитина хоче бути лідером у всіх дитячих іграх і, якщо їй це не вдається, вона намагається бунтувати.

а) Ви намагаєтесь пояснити, що вміння програвати Вашій дитині лише на користь. (О балів)

б) Ви намагаєтесь пояснити їй, чому полягає справжня причина поразки. (3 бали)

в) Ви намагаєтеся підіграти, щоб дитина неодмінно виграла і не відчула поразки. (5 балів)

· Вашу дитину непросто ввечері вкласти до ліжка ...

а) Ви постійно пояснюєте, яку важливу роль відіграє сон у житті дитини. (З бали)

б) Ви дозволяєте дитині не додержуватися розпорядку дня щодо цього, але вранці піднімаєте її об одній і тій самій порі. (5 балів)

в) Ви завжди укладаєте дитину у ліжко об одній і тій самій порі, не беручи до уваги жодних заперечень з її боку. (О балів)

• Ваша дитина дуже полюбляє дивитися телевізор ...

а) Ви дозволяєте їй дивитися телевізор досхочу, без обмежень, оскільки вважаєте, ЩО незважаючи на заборону, вона все рівно буде його дивитися. (О балів)

б) Ви наставляєте свою дитину щодо того, ЩО їй можна дивитися, а ЩО ­ні. (2 бали)

в) Ви самі визначаєте коло передач, які дитина може дивитися. (5 балів) • Ваша дитина змалечку має гострий язичок ...

а) Ви пояснюєте, що так поводитися непристойно. (5 балів)

б) Ви забороняєте своїй дитині так поводитися. (О балів)

в) Ви заохочуєте свою дитину за пристойну поведінку. (3 бали)

• Вашу дитину іноді кривдять однолітки ...

а) Ви навчаєте свою дитину-давати відсіч кривдникам. (5 балів)

б) Ви проводите профілактичну роботу із такими дітьми та їх батьками. (3 бали)

в) Ви просите свою дитину уникати контактів із такими дітьми. (О балів)

 • Ваша старша за віком дитина досить часто кривдить молодшу. ..

а) Ви не втручаєтесь в їхні взаємовідносини; сподіваючись, що старша зрозуміє свої помилки без підказки. (О балів)

б) Ви караєте старшу дитину за це у присутності молодшої. (5 балів)

в) Ви намагаєтеся приділяти більше уваги молодшій дитині незалежно від їх взаємин зі старшою дитиною. (3 бали)

·  Ваша дитина грубить, б'ється з іншими дітьми, стає злою і безсер­дечною ...

а) Ви також поводитеся з нею подібним чином, щоб вона на собі відчула, як погано поводиться. (О балів)

б) Ви намагаєтеся вплинути на неї добром і ласкою. (5 балів)

в) Ви шукаєте причини такої реакції дитини в оточуючих та навколишньому середовищі: жорстокість у фільмах, оточення дитини в класі та у дворі ТОЩО. (2 бали)

Аналіз результатів тесту

0-18 балів. Вважаєте за необхідне виховувати власну дитину на свій лад так, щоб вона в зрештою повторила в собі Вас. Ви забуваєте, що дитина повинна розвиватися і формувати у собі такі якості як само­стійність, незалежність, упевненість у собі, здатність до творчості в усіх її проявах.

Якщо Ви над цим не замислюєтесь, це може призвести до того, що дитина, зіткнувшись із дорослим світом, може в ньому просто загуби­тися і не знайти себе.

Ви вважаєте, що опікуватися дитиною необхідно. Ваші методи по­требують осмислення та корекції.

19-32 бали. Необхідно відзначити, що у питаннях виховання Ви на­магаєтесь йти в ногу з часом. Ви вважаєте, що дитина повинна багато досягти самотужки, завдяки власному досвіду, методом проб і помилок. Однак, у своїх методах виховання Ви не завжди послідовні: довіряючи своїй дитині самостійно розв'язувати деякі проблеми й приймати певні рішення, Ви іноді спохвачуєтеся і намагаєтеся взяти важелі управління в свої руки, що викликає здивування Вашої дитини і може призвести у підлітковому віці до конфліктів, суперечок і сварок. Пам'ятайте, що прийнявши одного разу рішення, потрібно послідовно йти до його ре­алізації..

33-45 балів. Ви відчуваєте, що дитина не може прожити свої життя чужим розумом, і створюєте всі можливі умови для того, щоб вона мала змогу розвивати власну ініціативу, логічне мислення, здатність до аналізу подій і явищ. Ви не відсторонюєтеся від виховання власної дитини, а йдете поряд із нею, спостерігаючи за тим, як вона будує свої стосунки з близькими людьми, однокласниками.

Ви навчаєте свою дитину не лише усвідомлювати свої помилки, при­ймати їх на свій рахунок, але й створюєте умови для їх самостійного виправлення.

Вам подобається бачити поряд із собою підростаючу розумну лю­дину, яка прагне мислити самостійно і відповідально.